Вітер холодом дихає з поля осіннього, І дерева без одягу стали в імлі. Плачуть ночі з намету небесного сірого, Застигаючи льодом на мерзлій землі. Люди в думах щоденних стають ще сумнішими: Чим зігріти оселі, вдягтися, як слід? О зігрій, Боже, душі, щоб стали щирішими, І розвій дух сумний, розтопи в серці лід. Уночі випав сніг, непомітно й тихесенько. Чорноту всю периною білою вкрив, У таночку кружляють сніжинки білесенькі. День став чистим i в радостi бiлiй ожив. Усміхаються люди мереживу снiжному, Діаманти виблискують, наче дива. Снiг дерева закутав вiсонами ніжними, Для дітей вже настав час зимових розваг. Збережи, Боже, людство від світу розтлінного. І серцям скам’янiлим пробудження дай. Нашу землю очисти від мотлоху тлінного, Білизною Своєю усіх покривай.
