Звичка

Кружляє вітер мертве листя В тумані вицвілого дня. Пусте занедбане обійстя Нудьгу від себе відганя... А дні переплелись з ночами, І розрізнити вже – дарма, Де сон, де правда. Осінь з нами, А завтра – завтра вже зима. І тільки небо неминуще... Пущу у вись коріння дум. Мене землею не розплющить, І не задушить серце сум. Коли згорить в червоній ватрі Тривога вітряного сну, Збагну, що осінь – просто настрій. А небо – штора у весну. Я розмочу засохлі очі, Торкнуся пензлем полотна. Правдива в світі тільки Творчість, Бо дух освячує вона. І поки ще не згасла свічка, Надіє, нас не залиши! Я знаю, осінь – просто звичка, А небо – вічний стан душі.