Знову осінь згубила тумани… Розляглися вони, мов мана. А вона у красі своїй в’яне, Полем голим бродить сумна. Чом сумуєш, осене пишна, Чом ховаєш печаль у дощах? До людей іди радо й привітно По траві, по деревах й кущах. Не ходи ти сумна й невесела, Запали-но багрянцем сади, Поспіши-но на дальнії села Й залиши золотії сліди. Завжди радо тебе зустрічаю, Бо даруєш плоди мені ти. Вдячність Богу за тебе я маю – І її хочу всім принести. Золотава моя, золотава, Як тобою палає наш ліс! Аж до неба сягає заграва… Цю красу нам Всевишній приніс!
