Щовечора в тиші храму Молився старий монах. У небо летів думками, Тремтіла сльоза в очах. За тих, кому важко й скрутно, За тих, в кого в серці — лід, Молитву складав нечутно, Благав за людей і світ. — Господи, Ти подай Спраглій молитві крил, Птахом летить нехай І набирає сил. Хай до небес сягне Щирих благань політ. Кожен нехай збагне: Змінить молитва світ. Загасла свіча у храмі… І хтось усміхнувся знов, А той, хто блукав гріхами, Дорогу життя знайшов. Один переміг у битві, Ще інший — любов пізнав… Це відповідь на молитву Небесний Отець давав. ПОВЕРТАЙСЯ, СОЛДАТЕ! З молитвою про тебе засинаю, Думки про тебе вдень і уночі, Я навіть твого імені не знаю, Хоча імен у тебе тисячі. Ти вистояв сьогодні у двобої, Хоч гільзами засіяна земля… В твоєму серці — найсильніша зброя, Вона на перемогу окриля. Тільки ти повертайся, солдате, Мій по духу і прагненню брате! Зупинивши війни чорний дим, Повертайся додому живим! Нехай тебе, солдате, надихає Небесна Сотня сміло йти у бій. Гаряче серце куля не здолає І не злякає «градів» буревій. Ти — у думках мільйонів українців, Ти не один — з тобою земляки! Повік не пануватимуть чужинці, На цій землі, що з Божої руки!
