Зажурились думи. Журавлями Закружляли в високості мрії. Ще, здається, осінь за горами, Ще весна надією тепліє. А душа журливо щось курличе. Чужина – хоча й гніздечко звите... А душі наснилась знову вічність – Давня мрія, сонцем оповита. Промайнула в злеті журавлинім, Заясніла у небесних далях. Я ж бо думала здіймусь, полину, Але сили мало, ой як мало. Та не здамся із гріхом в двобої, Хай душа міцніє в грізнім гарті. Знаю, ради вічності й собою, І життям пожертвувати варто.
