Завмирали у небі зорі, Затихали й вітри у саду, Лагідніли хвилі у морі Й забували чинити біду. Спас ходив на молитву щоночі На високу Оливну гору, Щоб не бачили людські очі Як Він молиться, тільки зорі. Залишаючи клопоти денні, Віддавав Він молитві всю ніч, Бо для Нього розмова з Батьком Звична, мила, приємна річ. І душа піднімалась до неба: «Авва, Отче!» – взивала вона. – Як же сили Мені, Батьку, треба Бо вона у цім світі – земна». Тихо ллються слова смирення, Піт рясний орошає чоло: «Святе, Батьку, Моє сьогодення, Бо для Тебе воно було». Спало місто натруджено тихо, У садах десь кричали сичі, Чорнохмарно збиралося лихо, Щоби коїти зло уночі… Ой, вже скоро та ніч Гефсиманська, Юда прийде іще продавати, Але те для Христа не зненацька, Як він буде в уста цілувати. Рано прийде Ісус до народу, Знову буде зціляти людей. Він перейде Йорданськую воду, Щоб зійти з фарисейських очей. Ще голгофського болю немає, Не прийшла ще година страждання. Син до Батька людей навертає Через віру в душі й покаяння. Тож чи чуєш ти поклик Ісуса, Чи молитва відома тобі? Якщо зваблює душу спокуса Можеш вік звікувати в журбі.
