Не вперше це i не в останнє. Коли керує тiлом дух, Знов виникають запитання: – Хто я такий? Куди iду? Було похмуро i яскраво, Та завжди зрiло в головi: Коли співаю Богу славу, То й сам я славний чоловiк. I доля – це не лотерея. Вона мого служiння плiд. Та все ж запитую у неї: – Який в життi лишаю слiд? Майбутнє – в сутiнках i тайнi. Та вiра – мiй бінокль-стократ. I знову, знову запитання: – Який мiй у безсмертя вклад? Колись душа покине тiло, Обернуться надбання в нуль: Бо не захопиш їх в могилу, Пройшовши лiнiю земну. Але душа спiва на злетi, І славить Господа мiй дух, І двi мої останнi лепти Я в касу Вiчностi кладу. І тiшать землю роси раннi, І знов душа нектари п’є. I знов одвiчнi запитання Менi Дух Божий задає...
