За словами Христа віддати своє життя для того, щоб інші могли вільно й радісно ж

За словами Христа віддати своє життя для того, щоб інші могли вільно й радісно жити – це справжній прояв любові... Без жертви й смерті свободи й життя не буває... Ті, за кого віддають життя, уміють цінувати того, хто його віддає... Ось так у нашому місті трепетно та з глибокою вдячністю проводжають героїв, які віддали своє життя, у своїй (а не чужій) країні за свободу та мир. Ось так шанують тих, які захищають нас від окупантів, грабіжників і вбивць, що прийшли «звільняти»… На знак поваги, подяки та шани коліна схиляють усі жителі міста, робітники, медики, мер, військові... Для кожного українця ці загиблі воїни – герої… Як не «демонізувала» б російська пропаганда українських воїнів та армію, але ці прості хлопці та чоловіки (працівники СТО, будівельники, бізнесмени, айтішники) захищають свою країну ціною власного життя від зовнішнього агресора та ворога. Спалені міста, підприємства, доми молитви й храми, зруйновані сім’ї та життя – це все результат божевілля, що прагне втриматися за крісло, велич і владу, старого нациста, що керований силами пекла. Скільки ще болю, сліз, страждань та смертей треба пережити, щоб запанував мир? Відповідь тільки в Бога, Який керує історією до її фіналу… Усе горде, пихате, самоправедне й брехливе буде знищене й кинуте в пекло, у місце вічного розпачу та болю. Усі скорботні, які потребують Бога й сподіваються на Христа, будуть підняті в славу Небес у Його присутність для вічної радості й насолоди Самим Богом… Серце тих, хто на Нього надіється, навіть на самому дні болю, відчаю та несправедливості може заспокоїтися в довірі до Святого Судді й Владики. На цій землі мир обов’язково настане, але через смерть багатьох… Так само, як і неземний спокій уже наповнив серця віруючих через смерть Одного… І цей мир нам потрібний понад усе. Наш обов’язок сьогодні молитися за перемогу Царства в серцях людей. Але не лише молитися… Хтось із військових сказав, що коли ти погоджуєшся йти в армію і на фронт – із цього моменту сам собі підписуєш смертний вирок, тому починаєш вільно жити, перестаєш боятися, сміливо ризикуєш і готовий на будь-які подвиги… За його словами, багато цивільних не мають спокою, бояться й налякані, бо їм не вистачає цієї «посвяти себе на смерть», внутрішньої готовності віддати своє життя… Слухаючи його, я подумав про Церкву та її стан у ці дні. Христос сказав: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде!» (Мр. 8:34). Сьогодні, у ці важкі дні, дійсно вільно й сміливо живуть ті, хто в день хрещення помер для себе й права жити по-своєму, зрікся себе і, взявши свій хрест, іде за Христом. Або в певний момент усвідомив Євангелію глибше, ніж тільки інтелектуально, і помер для себе... Наш спокій і перемога в ці дні страждань, біди й смерті виходить із внутрішньої готовності йти шляхом Христа і хреста в кожному дні. Той, хто носить в собі вирок смерті – це найвільніша й найвпливовіша людина на землі. Оскільки Христос воскрес, то кожен віруючий живе з вироком смерті й перемогою воскресіння всередині... Справжнє життя, радість і свобода прийдуть у долю інших людей тільки через нашу смерть. «Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя» (Ів. 12:23-25). А якщо збереже себе, то саме себе безплідним і поховає… Тільки моя смерть може принести комусь життя… Так само, як моє життя для себе зачинить людям двері до Царства. Ось чому найкращий фарватер кожного дня – це смерть для себе й життя заради Христа та інших. Я дивлюся на загиблих на війні й чую голос і поклик Євангелії: той, хто віддав своє життя, придбає його, а той, хто зберіг свою душу, його втратить... Ми в Христі створені жити, досягаючи щодня Його цілей і волі... Христове життя тільки через нашу смерть (відмова жити для себе, ревне служіння іншим і турбота про благо ближнього)… Ось чому, живучи в Тіні Справжнього Героя, ми покликані йти шляхом хреста, несучи в собі вирок до смерті… Для християн важливо не те, як їх поховають, а як їх зустрінуть, точніше, що скаже їм під час зустрічі Ісус… Ось до цієї точки ми й прагнемо ревно в кожному своєму рішенні та в кожному виборі… Христос віддав Себе, щоб ми явили Його любов до інших через свою смерть… Ось так і приходить справжній мир у серця втрачених та розбитих…. Отак і приходить Царство Боже на цю землю та в цей розбитий світ. Сьогодні кожен робить своє: хтось віддає життя за країну, а хтось віддає його, щоб привести тих, хто гине, у новий світ і Царство Бога... Потрібно пам’ятати головне: моя смерть – це життя для багатьох...