Моя дочко убога та бурею гнана, Я у гніві сховав був обличчя Своє; Хоч засмучена ти – Нареченою звана, З милосердям зберу все насіння твоє. Хоч порушаться пагорби, та, безумовно, Не відійде від тебе вже милість Моя. І гріхи, немов мряку, розвію. Як вовну, Одяг вибілю начисто: ти ж бо – Моя. Ваш народ Я зберу вiд усіх кінців свiту, З миром радісно будете всі ви іти, Гори й пагорби тішити будуть привітно, Кипарис, а ще й мирт замість терну рости. Ось каміння твоє покладу в малахіті I оздоблю рубіном карнизи твої. Розпорошені ті, що були по всім світі, Всі сини ваші стануть за учнів Моїх. Не зазнаєш вже сорому більше людського, Ні жорстоких розправ, що терпів твій народ: Втечу, голод, концтабори, смерть і тривогу… Та незламним був вiн серед бiд i скорбот. Покоління минули, та ввік не забудуть Обітниці Господні – правдиві, святі. І сторінки історії вічність карбують, Та не словом, а Духом – скарби золоті. В жоднiй зброї вже бiльше не буде потреби – I не матиме успіху в силі своїй. Та у справі судовій язик проти тебе Звинуватить Господь. Він Суддя – Батько твій. Страх і морок охопить народи всі світу, Як темрява укриє всю землю кругом, А Господь серед тебе – вірний Він заповіту, І спокоєм наділить, і всяким добром. У пустелях та горах відкриються ріки, А джерела напоять пустелi долин, Дух Святий пробуватиме з вами повіки – І хвалою в народів стане Єрусалим. Небеса, торжествуйте! Зустрічай, земле, щиро! І плещіть у долоні дерева й ліси. О Господній народе, вертайся із миром, Діадемою станеш ти, царством краси. Вартові ваші будуть стояти на мурах, І відновлять руїни, збудуєте храм. І забудуться ночi та ранки похмурi, Бо вже слава Господня повік буде там. В обітовану землю введе Бог народ Свій, Сонце правди в Ізраїлі скоро зійде, А для наших народів заходить за обрій. Піднімайсь, Наречена! Господь Твій гряде! Гряде! Амінь.
