Я заплющую очі – і бачу очі… Людські очі, які бачили багато біди, страждань, сме

Я заплющую очі – і бачу очі… Людські очі, які бачили багато біди, страждань, смертей і жаху. Це очі військових, танкістів, розвідників, мінометників, медиків… Очі людей, які напряму дивилися в очі смерті й перемагали свій страх. Очі, які за останній рік радикально переоцінили все своє життя й свої сподівання та потребують неземної надії. Очі людей, які налаштовані на пошук відповідей, які уважно слухають тебе й ловлять кожне слово Євангелії, слухають пісні з клубком у горлі. Очі, сповнені сліз, запитань, прагнення ясності й благання про молитву. Молитву за Божий захист, спасіння, підтримку, повернення й перемогу. Очі, які радіють дитячим малюнкам, підбадьоренню, твоїм обіймам та почутим словам надії. А ще в моїх очах їхня щира посмішка… Їхня радість, що про них не забули, про них моляться й дбають. А ще щирі, мужні й міцні обійми. Важко забути їхні сльози й слова вдячності за дотик Бога до їхніх душ. «Ви знаєте, у нас тут немає пасхального настрою, але сьогодні ви принесли нам справжнє свято й радість…» – ці слова, сказані на прощання крізь сльози жінкою, військовим медиком у стабілізаційному центрі, були нагородою за всі намотані кілометри. Ми живемо в особливий час і період, коли Ісус ходить не лише посеред Своєї Церкви у звичних для нас місцях поклоніння, але й на фронті, і в госпіталі, біля родичів загиблих, і серед усіх тих, хто потребує Його любові, Євангелії та надії. Церква повинна будувати не «Мекку» у своїй місцевості, а йти до краю землі, де біль, страждання, відсутність надії та смерть, щоб нести Звістку Неба й Живого Христа в серця знеможених. Ісус особливо потрібен тим, хто щоденно дивиться смерті й вічності в очі, тому святі мають бути з ними поруч… Зло багатoгранне... Воно безперервно бреше, вбиває, грабує, чинить беззаконня, руйнує і знищує все, чого торкається, при цьому красиво виправдовуючи свої мотиви та дії ореолом турботи та добра. Зло заражає і тих, хто вважає себе добрим, роблячи з них монстрів, своїх адептів та адвокатів диявола. Воно проникає навіть у «святе святих», у Церкву, виявляючи кукіль – служителiв земного царства. Щупальці зла пролазять у найпотаємніші куточки людської душі і роблять усміхнених людей з єлейним голосом убивцями та останніми мерзотниками. Зло руйнує совість порядних людей і вчить називати чорне білим. І при цьому не червоніти. Зло особливо болюче й огидне, коли бачиш його оскал і кров від його іклiв у розкиданих трупах людей і в сльозах їхніх близьких, у зруйнованих будинках, містах та долях. Зло викликає гнів своєю безперервною агресією, брехнею та ненавистю. Зло, як дітище диявола, спотворює людську подобу тих, хто віддався йому цiлком, прийнявши брехню за правду, свідомо придушуючи істину пропагандою пекла. Але воно ще підступніше, коли жертву своєї ненависті та вбивств уподібнює собі. Одна з найнебезпечніших дій зла – його прагнення підкорити собі тих, хто своєю природою причетний до Любові й Добра. Зло завжди намагається зробити свою жертву подібною до себе і, досягши цього, здобути тріумф найбільшої і найвищої перемоги. Писання недаремно попереджає: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром». І це найголовніша перемога, яку сьогодні має отримати кожен християнин. Зло необхiдно перемогти в серці з допомогою любовi та благодатi Христової. Стріли зла мають зробити нас більш подібними до Сина Божого, а не цинічного розбійника на хресті. Зло тимчасово здобуває тріумф, а потiм програє А Любов пануватиме вічно. Ісус узяв на Себе все наше зло і зло цього світу, перемігши його на хресті, щоб ми мали над ним перемогу щодня і особливо – в день злий. У найважчі моменти прояву зла маємо пам’ятати: воно засуджене до вічної загибелі та повного знищення. А Церква Христова вийде з випробувань очищеною та досконалою!..