Я сьогодні йду до храму рано-вранці, на світанку, Як Марія Магдалина чи Петро та Іоанн. Де розтане непомітно у ліловому серпанку Розтривоженої ночі граціозно-сонний стан. Я побачу дивне дійство на прозорому узвишші, Як малиново-рожевий приміряє небо плащ, І почую, як привітно в урочисто-мирній тиші Пролунає моє ймення й заспокійливе: «Не плач». Я побачу і почую, як захоплено й щасливо Ріки плещуть у долоні та весняний спів дерев. І душа моя бентежна теж долучиться до співу, Бо це гімн Життю й Любові, що ніколи не помре. У досвітнім спогляданні, крізь дрімотливість байдужу Я, розчулений, відчую вітру тихий шелест крил. І тріумф благоговійний переповнить мою душу, І вона заллється світлом, мов ранковий небосхил. Пломеніє юний обрій в золотистих перевеслах. Зодягнувшись в білі шати, моє серце сяє теж. Я сьогодні йду до храму, щоб зустрітися з Воскреслим, Бо Його немає в гробі. Він воістину воскрес!
