Я не мовчу, коли іде війна… Війна, яка вже стала словом звичним. Війна без правил. Грубо і цинічно Мою країну вразила вона. Я не мовчу, коли іде війна… Коли дощами — материнські сльози, Коли в окопах — спека і морози, А на юначих скронях — сивина. Я не мовчу, коли іде війна… Коли з новин вечірніх знову лине: — Іще один… Іще один загинув… Карбує пам’ять світлі імена. Я не мовчу, коли іде війна… Коли мовчить «стурбовано» Європа, Коли мужі державні, мов холопи, І зводиться байдужості стіна. Я не мовчу, коли іде війна, Війна в телеефірах, в кабінетах, Війна за владу, за авторитети, За гаманці, в яких немає дна. Я не мовчу, коли іде війна, Запитую себе, тривожу душу: — Я небезгрішна — визнати це мушу. То, може, в тій війні й моя вина? Я вірю, що закінчиться війна… Моє пісенне слово — також зброя, Я славлю ним захисника-героя, Я підіймаю голос не одна! Я вірю, що закінчиться війна… Тримаю щит прабатьківського краю, Любов’ю, світлом землю захищаю, Допоки б’ється у душі струна. Я вірю, що закінчиться війна… Молюся щиро до святого Бога, Щоб усміхнулось сонце перемоги, Щоб повернулась в мирний край весна! Я вірю, що закінчиться війна…
