Я часто сам себе не впізнаю, Настільки у мені душа двоїста: Сьогодні я блаженствую в раю, А завтра не знаходжу собі місця. Чому моїх тремких сердечних струн Торкаються так часто різні руки? Як розпізнати цю життєву гру: Де істинні, а де фальшиві звуки? Вдивляюся у знаки неземні, Вслухаюся в мелодію розмаю, І блискавками думи бунтівні Єство навпіл жорстоко розтинають. То на душі – немовби восени, То знов буяють солов’їні весни… Коли б то швидше мій Адам земний Адамом був поборений Небесним!
