Може, ви вже давно змарнували життя, Пропили вже його й прокололи І хотіли б закреслити ваше буття, Не згадати вже більше ніколи. Наче сон, мов міраж промайнули літа В марноті, в темноті – молодії. А загадати нема що, лиш біль, тіснота. Не збувались, на жаль, вашi мрії. Може, людям багато завдали біди, Зло робили i цьому раділи. Не вiдмити ніколи в нечистiй водi Нi душi вам своєї, нi тiла. Може, друзі чи рідні залишили вас В самотi у жорстокому світі. І ви б’єтесь, як риба, марнуєте час, Вже заплутані в чорнії сіті. Змарнували своє та ще й рідних життя. «Не були винуваті ніколи», – Говорили собі. Спопелили буття, Закували в кайдани ви совiсть. Наші рани давно кровоточать, болять. I як покидьки стали для світу. Нам не хочеться жити – i страшно вмирать. А які за життя дамо звіти?! І зайшли в тупики: ні туди, ні сюди Вже не можна ніде повернути. Хто подав би хоч краплю живої води, Щоб у полум’ї не задихнутись? Вихід є! Схаменіться! Не тратьте надій! Своє серце схиліть, дух покірний І звернiться до Бога від душі в цiй бiдi: – Поможи нам, Спасителю вірний! Порятуй нас, о Боже, бо доля важка, І прийми нас як слуг, не як сина. Бо великий тягар, вже проснулась душа, І нас каменем давить провина. О, прости і помилуй, бо Ти на хресті Усім людям гріхи зміг простити. З покаянням ідем на Голгофу ми всі – В Тебе милості будем просити.
