I Сидячий на престолі сказав: «Ось, творю все нове» Об. 21:5 Із Книги Дії апостолів ми дізнаємося, що афіняни ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб слухати що-небудь нове (див. Дії 17:21). Росiйський поет Федір Тютчев, вмираючи, запитав: «Які останні політичні новини?» Люди за своєю допитливістю активно цікавляться новинами, які часто є коктейлем із пліток. І хоча «немає нічого нового під сонцем» (Екл. 1:9), і все нове по суті своїй – «добре забуте старе», усе ж таки ми живемо в часі, тому аналізуємо історичні помилки минулого, аби не робити їх у майбутньому. У старозавітній Книзі Левит (26:10) є така порада: «...І повикидаєте старе перед новим». В Італії, наприклад, проводжаючи старий рік, прийнято викидати старі меблі й речі та обзаводитися новими. Тому напередодні Нового року ризиковано ходити по вулицях Риму, оскільки що-небудь може впасти на голову необачливим пішоходам. Ще пророкові Ісаї Господь говорив: «Речі давні прийшли ось, нові ж Я повім, дам почути вам про них, поки виростуть» (42:9), «Ось зроблю Я нове…» (43:19), «Тепер розповів Я тобі новини й таємниці, яких ти не знав» (48:6). У заключних розділах книги пророка Ісаї ми читаємо про Божі плани: «Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (65:17). Апостол Петро в своєму Посланні писав: «...ми, згідно з Його обітницею, чекаємо нового неба і нової землі, де перебуває правда» (2 Пет. 3:13). Апостол Іван бачить це духовними очима: «I побачив я нове небо і нову землю» (Об. 21:1). Столицею цієї нової землі буде Новий Єрусалим. Досягне нового неба й нової землі нове творіння Боже, нові люди з чистими новими серцями, які говорять новими мовами, мають нові імена та нові тіла. Це відновлення перш за все торкається серця та розуму. Ось у Книзі пророка Єзекіїля передвіщена операція пересадки серця: «I дам їм одне серце, і нового духа дам у вас, і вийму з їхнього тіла серце камінне, і дам їм серце тілесне» (Єз. 11:19). Яким чином це здійсниться? Свідомою відмовою від попереднього гріховного способу мислення й життя, відреченням від царства сатани, від ідолослужіння, як і радить Слово Боже: «Поскидайте з себе всі ваші гріхи, якими ви грішили, і створіть собі нове серце та нового духа» (Єз. 18:31). Тож віруюча людина має, довіряючи зцілювальним рукам Небесного Хірурга, брати участь у творчому процесі власного оновлення. Колись у давнину Яків, прямуючи у Вефіль, тобто в Дім Божий, закопав під дубом всіх ідолів та чужих богів. Коли на землю прийшов Христос, люди запитували один одного: «Що це таке? Що це за нове вчення, що Він iз владою наказує духам злим, і вони підкоряються Йому?» (Мр. 1:27). Грецькі філософи цiкавляться в апостола Павла: «Чи можемо знати, що це за вчення, яке ти проповідуєш?» (Дії 17:19). Той, хто приймає вірою це вчення Нового Завіту та заповiдь любові, стає новим творінням: «Хто в Христі, той нове творіння; старе минуло, а нове настало» (2 Кор. 5:17). Це вчення не всім зрозуміле, тому що немає сенсу вливати нове вино в старі міхи. Апостол Павло в Посланні до Ефесян закликає віруючих: «…щоб відкинути попередній спосіб життя старої людини, яка зітліває в звабливих пожадливостях, а обновитися духом розуму вашого та зодягнутися в нову людину, створену за подобою Божою, у справедливості та святості істини» (Еф. 4:22-24). Відновлення аудіо- чи відеозаписів відбувається просто: стирається стара інформащя і на її місце наноситься нова. Так само записується іформація в комп’ютерах, на дискетах. Нове відтісняє старе. Але треба дивитися в корінь. Один чоловік вирішив хреститися з відкритим ротом. Його запитали: «Навіщо?» – Щоб охрестився і язик мій, – відповів цей християнин. Та справа в тому, що вуста промовляють те, чим наповнене серце. Якщо серце буде нечистим, невідновленим, то й мова залишиться старою, поганською, як то кажуть, халдейською. Можна потурбуватися про гігієнічну чистоту рук та посуду, але якщо джерело, з якого вода потрапляє до споживачів, забруднене, то хвороби неминучі. Ось чому джерело єретичних лжевчень викликає духовнi «отруєння». У Книзі пророка Єремії є скарги на те, що люди «джерело води живої залишили й зробили собі водоймища розбиті, що не утримують води». Американський студент Карлос Кастанеда збирав матеріали для дисертації про устрій життя індіанських племен у Каліфорнії. Для цього познайомився з похилого віку індіанцем доном Хуаном, який поставив таку умову: шлях у «царство Мескаліто» лежить через трубку, тобто наркотики. У результаті чотирирічного «навчання» свідомість студента-антрополога настільки деформувалася, що він цілком дезорієнтувався в поняттях добра та зла й став поетизувати чорну магію окультизму. Так з’явилися книги, за якими тепер ідуть у «нелінійну дійсність» наркотичних трансів молоді люди: «Повчання дона Хуана», «Розділена реальнiсть», «Мандрування в Ікстлан». Кореєць Мун, японець Асахара, українець Кривоногов та всі подібні до них «гуру» намагаються поневолити людські душі, щоб отруїти їх своїми лжевченнями. Їхня мета – проникнути в підсвідомість своїх жертв. Для цього вони пробивають тріщину в свідомості, осліплюючи її облудним блиском псевдодуховних мудрувань. Жiнки люблять міняти вбрання й намагаються щодня одягатися в нове. Але далеко не всі з них, як і чоловіки, готові відновити свій гардероб і змінити зотлілий одяг старого тіла на нове тіло воскресіння. Не всі поспішають отримати новий паспорт, що засвідчує небесне громадянство, «білий камінь, а на камені написане нове ім›я» (Об. 2:17). Так виглядає бланк нового паспорта, що необхідний для переходу кордону між тимчасовим та вічним, для безперешкодного входу до Нового Єрусалима. «Переможця зроблю Я стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде назовні, і на нім напишу Ім’я Бога Мого й ім’я міста Бога Мого, Єрусалиму Нового… та нове Ім’я Своє» (Об.3:12). Такі основні реквізити чи паспортні дані громадянина неба. У новий паспорт внесено його нове ім’я, по батькові та проставлено штамп про його небесну прописку. Нове ім’я... Багато людей у Біблії отримали нові імена взамін старих, що вже не відповідали їхньому новому становищу. Наприклад, Яків став Ізраїлем, Ноемінь – Маррою, Симон – Петром, Савл – Павлом. Ноомі (приємна), скуштувавши гіркоту еміграції та втрати чоловіка й синів, стала називатися Маррою, тобто «гіркою»; Савл («важкий труд»), переконавшись, що «важко йти проти рожна» істини, перетворився на Павла («маленького») – апостола, що йшов шляхом смирения, розп’яття свого «я» заради зростання Христа в серці. Як же діє оновлення розуму? Передусім, воно знімає покривало з розуму, засліпленого дияволом (див. 2 Кор. 3:14-16; Еф. 4:18), відкриваючи його для розуміння Писання. Людина розуміє Слово Боже (див. Мт. 13:23), яке раніше здавалося їй китайською грамотою, їй стає зрозумілою природа духовних явищ (див. Об. 2:2), вона вже думає про небесне (див. Кол. 3:2), співвідносить духовне з духовним і судить про все (див. 1 Кор. 2:13-15), має «розум Христів» (1 Кор. 2:16), роздумує про закон Божий удень та вночi (див. Пс. 1:2) та навіть відрізняє фальшивку від істини (див. 2 Кор. 11:13-15). Підкоряючи всяку думку на послух Христу, нова людина «відновлюється в пізнанні за образом Того, Хто створив її (Кол. 3:10). Що дає оновлення розуму? Передусім, очищаючи нашу свідомість, дає можливість служити Богу в оновленні духу, «а не за старою буквою» (Рим. 7:6). Християни стають служителями Нового Завіту, не букви, але духу, які чітко усвідомлюють, що буква вбивае, а дух животворить. Далі, вони прозрівають духовно настільки, що бачать волю Божу, яка у всьому сприяє їм на добро: «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою розуму вашого, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, – добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2), – навчає апостол Павло. І, нарешті, оновлення розуму приводить до скромності та смирення, і віруючі люди не думають про себе більше, ніж треба, але думають «скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив» (Рим. 12:3). Оновлення духу розуму приводить до того, що розумом служать закону Божому (див. Рим. 7:25). Стаючи причасником Божого єства (див. 2 Пет. 1:4), християни можуть повторити слідом за апостолом Павлом: «І живут вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). А якщо Христос у нас, то це значить, що i Його характер у нас, Його любов у нас, Його сила в нас. Нехай благословить нас Господь стати воістину новим творінням, що співає нову пісню хвали – «Слава у вишніх Богові», та оновлюватися духом розуму нашого, одягаючись в нову людину, яка створена за подобою Бога! ПОКИ Є ЧАС... …вже часу не буде… Об. 10:6 Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільше одновірним! Гал. 6:10 Поки наша душа перебуває в тілі, ми підпорядковані законам часу і простору. «Бо видиме – дочасне, а невидиме ж – вічне!» (2 Кор. 4:18). Але настає такий момент, коли час трансформується у вічність, і тоді «вже часу не буде». І як астронавти в умовах космосу осягають невагомість, так і нам призначено пізнати тимчасовість. Даючи зворотній хід векторові часу, Бог возз’єднає душі з тілами – і так забезпечить через воскресіння відновлення тих людських особистостей, які зазнали руйнівного впливу смерті. У тому світі, де панує Вічність, не буде білыпе ані смерті, ані ночі, ані хвороб, страждань і сліз. Якийсь Урі Геллер, що живе в Ізраїлі, став відомий тим, що може зупиняти годинник. Але не час! А Бог у дні Ісуса Навина зупиняв сонце й час. Мудрий Екклезіяст стверджував, що «година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити й час виривати посаджене» (Екл. 3:1-2). Бенджамін Франклін зауважив: «Якщо час – найдорогоцінніша річ, то розтрата часу – найбільше марнотратство». Йому вторує Олександр Суворов: «Гроші дорогі, життя людське дорожче, а над усе – дорожчий час». Однак багато людей заклопотані тим, як «убити час». Тим самим вони скоюють своє духовне самогубство, бо пиляють гілку, на якій сидять. В одній із притч ідетьться про людину, яку переслідував хижак, і вона повисла на дереві над урвищем. А коріння цього дерева підгризали дві миші – біла та чорна, що символізують день і ніч. Така алегорія нашого життя. День за днем ми наближаемося до вічності, і цей «час позосталий короткий» (1 Кор. 7:29). «…серце ж мудрого знає час і право» (Екл. 8:5), і апостол Павло закликає віруючих: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, дні бо лукаві!» (Еф. 5:15-16). Апостол мав дуже багатий життєвий досвід. Одного разу він відвідав столицю Греції, Афіни. І там, у будинку верховного суду, проповідував грекам, які вважали себе мудрими, про сенс життя у світлі воскресіння мертвих. На жаль, небагато хто повірив йому. «Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом!» (Дії 17:32). Вони вважали, що для роздумів на цю тему ще не час. Коли-небудь пізніше, потім, ближче до смерті можна було б про це поміркувати, а зараз нема чого отруювати життя сумними думками про загробне життя. Якщо нашого сучасника запитати, що він думає про Бога, душу й загробне життя, інколи можна почути таку ж відповідь: «Піду на пенсію – і тоді вже як слід працюватиму над цими питаннями». Багато хто міркує сьогодні саме так. Утім, апостол Павло неодноразово був свідком такого. Якось губернатор Фелiкс запросив його, як то кажуть, «на чашку чаю» «та слухав від нього про віру в Ісуса Христа». «І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!» (Дії 24:25). На жаль, незабаром емоційні враження Фелiкса згасли, а часу для бесіди з Павлом та свого спасіння він так і не знайшов. «…бо час навернутись до Господа», – читаємо в Книзі пророка Осії (10:12). «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» – пише апостол Павло (2 Кор. 6:2). «Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Євр. 4:1). Люди, які мають схильність відкладати все «на потім», дуже ризикують запізнитися. Шкода, якщо тим, які нині заявляють, що нема коли й немає часу, Бог скаже: «Пізно, немає часу». Незабаром зачиняться двері «ковчегу спасіння» – церкви Христової та настане повнота часу, увійде повне число язичників, і часу для спасіння вже не буде! На березі ріки Ніагари є невеликий скелястий виступ, де на краю стрімкого потоку установлено напис: «Далі спасіння вже нема!» Усі знають, що кожен, хто запливе далі, – загине. На тому боці скелі – смерть. Швидкоплинний потік земного життя наближає нас до того повороту, за яким немає зворотної дороги. Це – кінець життєвого шляху, за межею якого – зустріч із Богом. Ми будуємо грандioзні, «наполеонівські» плани на майбугне, ми думаємо про кар’єру та славу, як і Наполеон. Але тоді йому й на думку не спадало, що він буде розгромлений біля Ватерлоо, висланий на острів св. Олени, де помре від раку. Псалмоспівець Давид намагався вдивитися в обриси свого майбутнього: «Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру! Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама кожна людина жива! Села. У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!» (Пс. 39:5-7). Один – збирає гроші, другий – колекціонує книги чи картини, третiй – перемоги над ворогами. Цезар Борджіа сказав: «У житті я турбувався про все, крім смерті, і тепер вона застала мене зовсім не готовим». Мудра людина моделює свою смерть. Вона завжди підсвідомо й свідомо думає про неї і зовсім не для того, щоб культивувати хандру, песимiзм та іпохондричний «комплекс неповноцінності», які неодмінно супроводжуються страхом смерті й багатьох передчасно звели в могилу. Вільям Шекспір писав: «...страх кличе смерть, але ганебні смерті ми раби, як через страх їй віддались без борьби». Влучно сказано. Страх паралізує душу, позбавляє її здатності опиратися смерті. Колись Лев Толстой із жахом признався: «Сорок років працi, мук та успіху для того, щоб зрозуміти, що від мене залишаться лише гниль та черв’яки!» Дещо пізнiше він став інакше дивитися на смерть.
