Моя Вечеря – хліб у бомбосховищі, Ковток води, поділений усім. Стирається межа – сусіди, родичі... Є тільки люди, це передусім. Моя душа – у Бучі-Гефсиманії, Де волю роздягнули догола. Ридаю у досвітньому тумані я, А під ногами – кості та зола. Був вибір у дворі первосвященика: «Із ким ти був?» – звучало, як рефрен. І я злякався... Боляче до щему, та Співали півні голосом сирен. Моя Голгофа – вибухи і постріли. В розбитих вікнах зяє чорний страх. Блукають розпорошені апостоли Примарами по спалених містах. Мій Еммаус – солона доля біженця, Кінець надій, дорога без мети. Усі, що не загинули – розбіглися. І, врешті-решт, зруйновані мости... Моє життя – єрусалимська горниця: Сховай дітей хоча б за дві стіни! Чиєсь чоло до рук твоїх пригорнеться, А ти до нього серце простягни. Що буде далі за всіма законами? Три дні? Три роки? Правда наша де? Великдень настає над териконами! Великий день над вільними гряде!
