В криниці отчій є така вода!.. Солодка й ніжна, як меди духмяні. За неї в спеку можна все віддать: І срібло, й хліба крихітки останні. Росте там іван-чай і лобода, Як балерини, збіглися ялиці, І втомлена степами череда Тамує спрагу теж біля криниці. Там чистить пір’я молодий лелека, Якому сонце вирію вже сниться, І жінка, наче із картин Ель-Греко, Йде ввечері по воду до криниці. А хтось сказав: колись часи настануть — Захочеться лиш тут води напиться. І перша купіль, і ковток останній — Із отчої глибокої криниці. Та є криниця, де жива вода, Після якої вже не мучить спрага. Її Ісус нам, грішним, щедро дасть, Всі спраглі мають на цю воду право. Прийди і пий. Як пила самарянка, Гріхами вкрита, мов брудним плащем. Прийди сьогодні ввечері чи зранку: Господь спасіння всім дарує ще.
