Бог заглядає у вічі допитливим поглядом сина, Пам’ятними світлинами зі старого альбому, Небом, відбитим в калюжах, як вгору дивитись несила, Cвітлом із вікон, що вабить до отчого дому. Бог пригортає душу обіймами ластівки-доньки, Крилами вітру, що будить напровесні квіти, Теплим запахом хліба, щойно вийнятого з духовки, Задушевною піснею, щирим єднанням зігрітою. Бог усміхається в серці беззубим ротиком немовляти, Променем сонця, що вранці цілує в щоки, Смайликом в Вайбері з дружнім: «Привіт! Ну як ти?», Прозорістю тиші, що душу пронизує спокоєм. Дай же нам, Боже, в буденність дивитись очима дитячими, Щоб дива Твоїх усмішок, доторків, поглядів бачити…
