Уникаю я слова «вік» (Та хіба ж немає причини?), Коли важчають крила повік І мішки під очима. Що з того, що час-буревій Пройшовсь по мені, що й не зчувся, Мою молодість стер той вік, Хоч душі не торкнувся! І чому ж незрячі усі, І чому в одному так схожі, – Що не бачать часто душі, А от лізти у неї можуть?! Доле наша, важка чи смішна, – Цінний скарб у простій оболонці!.. Чи ж завжди цукерка смачна У красивій обгортці? Чи ж існує розумний баланс? Де ж то ставиться крапка остання? Що ж усе таки люблять у нас? – Запитання...
