У трепеті замріяної тиші Чи в злеті велемовства гомінкого Здіймусь сльозою в небо, де у вишніх Оселі Бога. І припаду, шукаючи прихистку, До ніг Отця, мов сплакана дитина, І принесу, ні, не намиста, низку Гріха й провини. Я не прошу ні слави, ні досягнень, А темряві безцільності сліпої І в мареві ідей, високих прагнень Прошу спокою. І сили, щоб іти й не розгубити Коштовних перлів на життя кривизнах, А щоб Отцю чудові самоцвіти До ніг покласти коло брам Вітчизни.
