Він народився в Неділю. Понеділок свого життя він спочатку повз, куштуючи на смак усе, що потрапляло під руку, потім підвівся на обидві ноги й пішов, відкидаючи все, що потрапляло під ноги. Невиразні звуки, які він видавав у Понеділок, у Вівторок перетворилися на слова. Слова сформувалися в речення. Він заговорив. Він посміхався до життя своїми білими зубами, які щойно прорізалися в нього. Усе йшло прекрасно! У Середу навчився думати й зрозумів, що основне прагнення його життя вміщається в два простих слова: «Я хочу!» І світ, який із кожним днем ставав більшим і ширшим, став обертатися навколо нього. Він уже не повз. Він уже не йшов. Він біг, аби не пропустити нічого з того, що зветься життям. У Четвер сталася трагедія. У нього випали зуби. Трагедія швидко перейшла в тріумф, бо виросли нові. Новими зубами він міцно вчепився в життя, аби відкусити побільший шматок. Відмінно це вийшло! Коли настала П’ятниця, ідентифікував навколо собі подібних людей — таких же зубатих, як і він. У багатьох зубатих кусати виходило краще. Деякі навіть надкушували його шмат. Деякі жадібно поглядали й на нього самого, щоб зжерти і його. Не встиг налякатися від свого спостереження, як настала Субота. У Суботу він не повз. У Суботу він не йшов. В Суботу він не біг. Лежав поранений. Заслаб від укусів по всьому тілу. Зубаті пожерли його. Із поля зору відійшла земля й все земне з нею. Земля була під ним. Він лежав на ній. Перед ним було Небо. Побачив і зауважив, що Небо більше й ширше, ніж земля. Небо інше, ніж земля. Захотів побігти, піти або й поповзти в напрямку Неба, як у Понеділок свого життя повз у напрямку землі, але не зміг. Трагедія. Випали зуби. Почекав. Цього разу нові не виросли. Стало байдуже. Він уже не хотів кусати. Він дивився в Небо. Йому хотілося повернутися в Понеділок і заново прожити свій Тиждень Життя з цим новим орієнтиром Неба. «Я хочу» більше не працювало. Побачив захід сонця. Зрозумів, що його Субота назавжди закінчується… Він не туди повз. Він не туди йшов. Він не туди біг. Небо вабило до себе, але його Тиждень Життя вже минув. У останню мить буття усвідомив два нових слова: «Я каюсь!» Крила! Відчув у собі крила. Спрямував свій слабкий зір у простір Неба, і не поповз, не пішов, не побіг — полетів… Настала Неділя. Десь народився хтось інший, щоб прожити свій Тиждень. 01.07.2016
