Ти, Господи, до мене поспішаєш, Коли повзу до Тебе на колінах, У натовпі самотню помічаєш. До ніг впаду Твоїх, як Магдалина. Я ноги вмию гіркими сльозами, Не піднімуся без Твоєї волі. Нехай сміється ворог за плечами, Я вийду із жахливої неволі. Цей грішний світ каміннями кидає, Радіють до пори жорстокі люди. І тільки Ти мені не докоряєш, Не зраджуєш, як зраджують Іуди. Ти скажеш: — Підіймайся, йди до столу, Для тебе маю місце особливе. Сідай вечерять, їжа не схолола, Неси до мене серце терпеливе. Я встану і низенько поклонюся, Бо, Господи, мене не відкидаєш. І хліб візьму, ще й з ближнім поділюся, Прийму все те, що Ти для мене маєш… Як добре біля ніг Твоїх, Ісусе, Життя нового сенсу набуває! Усе, до чого Ти колись торкнувся, Немов зів’яла квітка, оживає…
