Теплі вікна

Олена їхала в тролейбусі й байдуже дивилася у вікно. Вона вже давно не була тією життєрадісною, веселою дівчинкою, яка так любила повертатися додому у вечірньому тролейбусі й з цікавістю заглядати у вікна п’ятиповерхівок, що колоною тягнулися повз міську дорогу. Іноді вона встигала помітити у вікні кухні господиню, що копошилася над плитою, готуючи вечерю для сім’ї. Тоді намагалася відгадати, що саме готує жінка для своєї родини. Сама Оленка дуже любила смажену картоплю, тому швидко зупинялася на цьому варіанті. Ну, не може ж бути, щоб у таку пору готували суп, борщ або навіть кашу — хто ж стане їсти це ввечері, а от картопля — зовсім інша страва... По тьмяному освітленню й прикритих гардинах Оленка легко розпізнавала вікна кімнат, у яких був увімкнений телевізор. Також раділа вона, коли помічала кота на вікні, що ліниво мружив очі. Оленка дуже любила ці вечірні освітлені вікна — від них віяло домашнім теплом і затишком. Вона так їх і називала — «теплі вікна». Оленка була переконана, що за цими «теплими вікнами» живуть щасливі люди: молоді, які виховують своїх діток, або старі, які опікуються внуками. Про тих, у кого був кіт, вона думала, як про бездітних, але все одно щасливих сімейних людей. Вона уявляла, як дружина насипає в миску гіркою смажену картоплю, нарізає скибочками хліб, виймає з банки малосольні огірочки та кличе родину до столу. Саме так робила її мама. Уже тоді маленька дівчинка Оленка мріяла про щасливу сім’ю за такими ж «теплими вікнами». Їдучи в тролейбусі, вона часто роздумувала, яким буде її чоловік, скільки в них буде дітей і хто — хлопчики чи дівчатка. Маленька мрійниця навіть намагалася підібрати імена для своїх майбутніх діточок... Давно Олена забула про світле дитинство, наповнене фантазіями й мріями. У сімнадцять вона вийшла заміж. Вікна квартири, де вони проживали з чоловіком ось уже одинадцять років, також виходили на дорогу. Тому звуки тролейбусів та машин були для її сім’ї такими ж звичними, як у селі кукурікання півня і ревіння худоби. Ці вікна не були «теплими». У свої двадцять вісім Олена відчувала себе втомленою від життя. Зараз вона їде в тролейбусі, але в її погляді не горить той допитливий вогник — вона байдуже дивиться на вікна п’ятиповерхівок, у яких через сутінки на дворі запалювалися вогні. Від цих вогнів уже давно не віяло сімейним щастям… В Олени сьогодні був важкий день на роботі, гупало в скронях, але вдома їй буде не легше. Ніхто не запитає, як вона себе почуває, ніхто не запропонує відпочити хоч півгодинки. Двійко її хлопців Андрій і Славко не звернуть уваги на матір, коли вона ключем відімкне двері квартири — сидітимуть за комп’ютером. Коли вона зайде в спальну кімнату, побачить свого чоловіка п’яним. У кращому випадку він спатиме, у гіршому — на неї чекають образливі балачки, у яких чоловік спочатку говоритиме про нікчемність своїх співробітників, потім дорікатиме їй і, зрештою, візьметься промивати кісточки її матері. Олена до крові кусатиме губи, але не промовить жодного слова. За роки подружнього життя вона навчилася стримувати себе й вислуховувати чоловіка мовчки. Так було краще для всіх, у тому числі й для сусідів… Олена не помітила, коли в напівпорожньому тролейбусі на сидіння поряд із нею сіла жіночка похилого віку. Увагу на неї вона звернула тільки тоді, коли та приємним голосом про щось запитала. Потім Олена так і не пригадає, із чого почалася їхня задушевна розмова. Раптом вона стала говорити з чужою людиною про те особисте, яке не відкривала ні подругам, ні рідній мамі. Було в цій сторонній людині щось тепле, щось рідне, щось таке, що змогла б зрозуміти й сприйняти у своє життя ще та маленька допитлива Оленка, яка розглядала «теплі вікна» у вечірньому тролейбусі. Жіночка уважно слухала, її карі очі були наповнені співчуттям і журбою. Потім вона стала говорити про Бога, про Його любов до неї, Олени, про те, що Господь не байдужий до її долі, Він давно чекає, щоб прийняти її у Свою сім’ю. Олена повірила, що всі слова, звернені до неї — правда... Наступного дня Олена знайшла той будинок, про який їй розповіла вчорашня дивовижна співрозмовниця. Його вікна теж виходили на дорогу, але чомусь Олена ніколи раніше не звертала на них увагу. Можливо, тому, що це не була п’ятиповерхівка. Це був молитовний будинок. Тут Олена познайомилася з Господом і довірилась Йому, тут вона стала Божим дитям — знайшла свою другу родину. У житті Олени знову з’явилися «теплі вікна». Вона стала щасливою через віру в Ісуса Христа. І хоч поки що вдома все залишалося так, як і раніше, — «теплі вікна» дому молитви вабили Олену. Вона поспішала туди, щоби благати Небесного Отця про свою сім’ю. Вона вірила, що і в її родині згодом вікна стануть «теплими». Господь здійснить цю мрію. 03.08.2014