Там дихає вічність

Їх вивели строєм в нічну холоднечу Роздягнутих в лютий мороз. Лунало: «Хто хоче до теплої печі, Скажи, що безумець – Христос!» Чекала сумирних начальника милість – Баланда і теплий барак. – Ну, хто там надумав? – по тундрі котилось, – Зрікайся, бо я вже закляк! Мовчать скам’яніло в Христі побратими Під зливою лайок, погроз. Сп’яніло регоче служака над ними: – Так де ж ваш Спаситель – Христос? Один похитнувся: «Пустіть мене в зону: Не знаю, начальник, Христа...» І тут новобранець з нічного загону На місце ослаблого встав. ...Ніхто і ніколи не знайде могили, В якій поховали братів; Бульдозером їхні останки зарили Під лайку і жарти катів. Над тундрою сяйво загравами грає – Сльозою тремтить на щоці. То дихає вічність, то відблиски раю, То Божої слави вінці.