Сирітцi у світі так важко зростати, Як мама із татом почнуть розлучатись, Неначе лелецi, що став однокрилий… Літати не може, сумний і безсилий. Сирітками стали не з доброї волі, Давно вже немає у хаті любові, Як зірвана квітка, що в’яне у спеку, Терпіння не стало, серця ті далеко Одне від одного, і стреси від того, В гріховні заплутались сіті без Бога. А діти страждають, не рiдна їм хата: Вони б так хотіли тулитись до тата. Свою незахищеність, страх відчувають, А тата розваг та мам інших шукають. А, може, давно вже спиваються з горя, І нищиться човен в бурхливому морі. Верніться додому, до рідних кровинок, Любов’ю зігрійте своїх сиротинок. В житті ви свої визнавайте провини, Не в iнших шукайте розвалу причини. Із серцем впокореним з Божої волі Просіть, щоб з’єднав Він поламані долі. У щирих сльозах ви звершіть покаяння, Почує вас Бог й допоможе в стражданнях. А мудра та жінка, що дім свій тримає В порядку, та Біблії діток навчає. А хто заблудивсь, скоштувавши отрути, Просіть, щоб звільнив Бог в сердечній спокуті. Своїх діточок бережіть та навчайте І приклад їм добрий в житті подавайте, Щоб роки квітучі не в’яли в стражданні, А ви щоб не жали посів в наріканні. Як станете жити по Божому Слову, Помилок не буде у правді й любові. Мир буде у хаті, і батько, і мати, А діти вам будуть радіти й прощати. Біжіть від гріха, а не від своїх діток – І стільки не буде у світі сиріток. Коротке життя марнувати не треба, В любові живіть – і прихилиться небо.
