Споловіли нескошені ниви, Вітер колосом стиглим хита… Були щедрі Господні посіви, Благодать осіняла свята. Посилав ниві Бог дощ і сонце, У любові святій доглядав, А женці споглядали в віконце – І байдужість у серці всяк мав. Заросла бур’янами густими, Загубила зерно золоте, Колоски залишились пустими – Відійшло швидко літо святе. Де ж поділись женці твої, ниво? Чом так довго чекали вони? Від туманів зробилося сиво, Відріклися тебе без вини. Знать, байдужа для них твоя доля, Не турбує серденька врожай, Не спішать до Господнього поля, Золотого колосся не жаль. Тільки будуть Господні жнива ще, Відквітує, обсиплеться цвіт… Що ж то Богові скажеш, ледащо, О, який даси Богові звіт?
