Ніщо не зрівняється з твоїм ніжним «люблю», вимовленим без слів. Зорить любов – промінчик мого щастя – Безмовно й ніжно у твоїх очах. І туляться до рідного плеча Чуття душі, що непідвладні часу. Любов плекаю в серці, як окрасу, Щоб цвіт її ніколи не зачах, І сонцесяйна ніжності свіча Палає у душі моїй незгасно. Летять роки, осяяні коханням – У вічність нам торує путь незнану Отих років стрімкий нестримний лет… А почуття, що непідвладні часу – Горіння серця і душі окраса – Сплітають прозу буднів у сонет.
