Як багато у храмі хламу – Й те важливе, і те ще цінне. Та за звичкою десь при брамі Уклякну на одне коліно. Все зроблю так, як завжди, лише Це не збавить ярма печалі, Бо у відповідь – знову тиша. Небо ридма рида в мовчанні. Біля брами Богові тісно, Він навколішки там не стане, Де між мотлохом гордо виснуть Звичні образи «нехуштанів». І тому його сліз не бачу… Чую тільки мовчання грізне. Я ридаю… І небо плаче. Але мабуть-таки про різне. Л.Ф.В. Красиве серце – завжди молоде. Душа красива – завжди невмируща. І хоч назустріч дневі плине день, Відважно посміхайтесь у грядуще. Радійте днині, що несе печаль, Всміхайтесь миті, що добром засяє… Нехай любові Божої свіча Ніколи у душі не загасає. І ту любов, що Бог у вас вселив, Даруйте людям, в безлюбов’ї кволим. Дарма, що хтось колись не зрозумів, Любіть людей – зігрійте їхні долі. А те, що роки плинуть – не біда. В них глибша мудрість й сила віри дужча. Душа ж красива – завжди молода. A дух у Бозі – завжди невмирущий.
