Слова, слова…

Слова, слова… Як мало їх у мові, Щоб описати почуттів палітру – Бентежний голос щирої любові І тишу ніжності прозоро-світлу. Минають дні… Думки, слова і дати У вічність плинуть, наче мить єдина. І їх ми зможемо лишень згадати, Плечем обпершись на життя сивини. Пориви почуттів – стрімкі та чисті, Дитячий щебет і сльозини втоми… Усе сплелося: будні й урочистість – В єдиній долі, в прагненні одному. Господня милість душі поєднала, Шлях освітила незбагненим сяйвом. Щоб висловити все, нам слів замало, Але вони тепер, напевно, й зайві.