Людям страшно зустрітися з Богом, Та страшніш не зустрітися з Ним. Краще б Він був суддею нам строгим, Ніж далеким назавжди й чужим. Він – Любов пресвята і всевишня, Він запалює зорі в душі. Чому так у житті нашім вийшло, Що ми йшли на пусті міражі? Чому серце – утомлений острів – Не противилось хвилям гріха. Бився човен об камені гострі, Не тривожилась совість глуха. А боліло ж, боліло, боліло, До знемоги боліло й пекло… Так хотілось розправити крила І відчути блаженне тепло. Та хтось дужий притримував міцно, Не даючи спочинку й на мить, І лежати примушував ницьма, Щоби нам не відкрилась блакить. Відступися від серця, тривого! День прийдешній хай буде ясним! …Дуже страшно зустрітися з Богом, Ще страшніш – не зустрітися з Ним…
