Повечеряй зі мною, Боже, Поруч сядь, посміхнись, як тато. Ще салату докласти, може? Чи чайку заварити з м’яти? Кажуть, м’ята допомагає, Вгамувати зболілі нерви. Чи у Тебе так не буває? В Тебе, мабуть, міцні резерви. Ой, пробач, я Тебе не тримаю… Ти ж, напевно, спішиш до інших. Десь хлопчина тебе благає, Щоб нарешті настала тиша. Горне матір своє дитятко, Просить тільки про хліб і сонце. Чуєш Ти і мольбу солдата – І для нього стаєш Оборонцем. В мене ж сонце. І хліб, і тиша. В Тебе – болю людського безмір… Я не смію просити більше: Залишайся, люби, не щезни! Я тону у людському горі… Простягни мені руку, Тату. Повечеряй зі мною поряд – Я чайку заварю із м’яти.
