Я ніяк не бажаю спинитись на півшляху, Передчасно зробившись ображеним і старим, Перецвівши у самовпевненість і пиху, І забувши, як відчувати себе живим! Проза буднів одна – педантичний порядок букв. Добираю до кожного слова по кілька рим – Обираю найкращу, її досконалий звук Дозволяє мені відчувати себе живим. А для чого ще дихати, пити оскому днів, І купатися в травах, захоплено, як дитя? Щоб якоїсь хвилини мурахами в сивині Пригадати, впізнати, спіймати в собі життя! Проти течії – хвилі, судоми і хижаки, Бо гартунок людини ніколи й не був простим. Та усі мої рани, усі мої синяки Помагають мені відчувати себе живим. І людина біжить понад прірвою у житах, І не знає, чи вдасться зробити наступний крок. Та оця небезпека, напевно, і є – життя, І немає славнішого фінішу, ніж стрибок. А тоді, як затрусить і кине у чорний вир, Розтечеться свідомістю опіум забуття, Дай Господь, не забути в тумані земних зневір, Що не смерть є кінцем, а безцільне нудне життя. Дай Господь, всім незламним – високий веселий дух, А свободолюбивим – дай обрії верховин! І усім – зрозуміти: життя – безперервний рух, Тільки в русі можливо відчути себе живим. Я ніяк не бажаю спинитись на півсльозі, Хоч на лінії опору буде і крим і рим… У салюті веселки, в глибоких басах грози – Я читаю Господнє послання усім живим. І вчергове упавши, тамуючи гострий біль, Пропустивши крізь вуха насмішку чи співчуття, Засміюся, втамую тремтіння гарячих жил – І на цьому контрасті осмислю в собі життя! Спокуси пророків. Месія Ісус же мовчав. Мт. 26:63 «Хто вдарив Тебе, Ісусе? Коли ти пророк, скажи!» Лукаві слова-спокуси Звивалися, як вужі. «Ану, покажи нам чудо!» «Ну, де твоя сила, де?» Пекучий цілунок Юди... Петро, що з подвір’я йде... Ворота скриплять зрадливо, Служниця мете сміття... От-от заспіває півень, Про спізнене каяття. «Хто вдарив тебе?» – крізь ґрати Лунав безсоромний сміх. Він мусив тепер мовчати, Хоч знав імена усіх. Такий вже закон пророчий – Незмінний для всіх епох – Говориш не те, що хочеш, А те, що говорить Бог. І страшно, коли в аннали Чужих беззаконних справ Історики записали, Як вирок: «Господь мовчав!» Не спиться жоні Пілата... Не стримує сліз Петро... У Юди душа – кудлата, І срібло пече нутро... Гуляв по подвір’ю вітер, Від ватри рідів димок... Зневажений і побитий, Могутньо мовчав Пророк!
