Половіють жита І зрадливо сивіє волосся. Промайнули літа – Вчора лиш одружились, здалося. Часу плин – наче мить, Та душа не вгаває: «Коли ж це?» Не натішивсь дітьми, Вже й онуками осінь курличе. Дозрівають жита – Їх чекає туге перевесло. Хай же плинуть літа В сніжні зими і зоряні весни. І хай будуть вони, Наче нива, багаті на жито. Не лякайсь сивини – Ще попереду бабине літо.
