Подяка

Треба бути сліпим, Щоб не бачити спалаху осені І осяяних золотом Віковічних розкішних лісів. Ще природа не спить. Літо бабине мріє у просині І повітря п’янке Переспівує оду росі. Треба бути глухим, Щоб не вчути плачу журавлиного, Як зітхають дощі, Поливаючи ниву сумну, Як душа промовля Про дочасність життя швидкоплинного І як вітер шумить Про коротку стежину земну. Треба бути німим, Щоб уста не озвались подякою За осінні дари, Вересневі дозрілі літа… Хай не буде в душі Ані трохи негоди ніякої! Хай джерела дзвенять І земля, мов Едем, розквіта!