Пітьма обступала душу, Нівечила і ламала — Холодна, ламка, байдужа… Та все їй було замало. І билась душа, як пташка, Сліпа, з крилом перебитим. Як гірко. Безрадісно. Важко… Самісінька в цілім світі! Нестерпні були світання. Безсонні жорстокі ночі. Коли ж уже день настане? Пітьма зав’язала очі, Здавалось, вела на страту. Кулі десь поруч свистіли. Душа з-за сталевих гратів Так вирватися хотіла! Ісус доторкнувсь нечутно: «Дитино, чого ти хочеш?» «Прозріти. З Тобою бути». І зрячими стали очі. З Небес полилося світло, Засяяло все навколо! Душа прийняла Завіт Твій — Не зрадить Йому ніколи. Радості незбагненної Підносять хвилі нестримні Душу з темряви спасенну. Це Бог дарує прозріння.
