О любий краю мій, рідненька Україно, Тобі Господь сутужну долю дав. Моя старажденна, мила Батьківщино, У горі Бог тебе саму не покидав. Від вибухів страшних не раз земля палала, Світанки твої мирні кров’ю обливались, Під танками ворожими ти змучена стогнала, Та Божі сильні руки з тобою залишались. Колосся стигле, наче золото, в полях Ворожі армiї чоботями топтали, А за своїх синочків, полеглих у боях, Вкраїнські матері всi сльози проливали. Вже соловейка спів квітучою весною Змінили скрекотом безжальні автомати, А хлопчики, що бігали веселою юрбою, Ніколи не повернуться до батьківської хати. Та українська мати, що не спить ночами, У вікна дивиться у марному чеканні, Їй спогади страшні кричать сичами Про розстріли недавні на майдані. І те село, яке колись життям буяло, Садами пишними втішало любо зір, Тепер безлюдним, ніби мертвим, стало, – Хатинки градами вщент знищив звір. Така вже доля нашого народу – Ми платимо таку страшну ціну За прагнення здобути волю та свободу Та просимо: «Ісусе, зупини війну!» Усе навкруг залежить від Твоєї волі! Ми дякуєм за милість, яку Ти послав, Та просимо: «Дай кращої для України долі!» – Хоч краще буде так, як Ти сказав. Дай сили слід у слід йти за Тобою, І наш важкий тягар допомагай нести. Чи з миро житимемо, чи з війною, Та головне – дай сил спасіння досягти!
