Настійливо виважую слова

Настійливо виважую слова І кожне вивіряю чи не всоте. Яка ж це каторжно важка робота, Чоло аж сьомим потом залива. Долоні, мов стара, пошерхла жерсть. Та не бере мене від цього сором. Вже не пером орудую, а ломом, Вгризаючись у віковічну твердь. Сорочку сіру вже плямує сіль, Дзвенить об камінь лом, немов на сполох... Не зупинюсь, бо чую владний голос У звуках тих настійливих зусиль. О ти, свята благословенна мить! – Знайти наріжний камінь для будови, Оте одвічне життєдайне Слово, Що не вмира, а все животворить!