Наш подорожній ще раз підвів на Нього збентежено щасливі очі. «Я не сплю? Те що зі мною сталося — це правда?» — ніби запитував цим поглядом він Ісуса. На нього глянули ясні очі Божі: «Правда, — говорив їх теплий погляд. — Правда. Ти чистий». Чоловік стояв розгублений, не знаючи, що йому далі робити. Люди все підходили й підходили, проте обережно, як і раніше. Вони ще й досі не вірили власним очам. Їхні збентежені погляди все ще шукали спотвореного проказою, старого, у брудному, порваному лахмітті чоловіка — і не знаходили. Так, його не було. Був тільки Ісус і якийсь гарний незнайомець, хоч і в брудному порваному одязі. До їхньої свідомості поволі стало доходити, що це той самий нещасний прокажений. Не одному з них, напевне, хотілося ще й доторкнутися до нього. Та навіть після всього побаченого вони ще й досі боялися того, хто тільки що був прокаженим. Через деякий час усі розійшлися, а наш герой одразу ж направився шукати священника, щоб виконати те, що йому наказав Господь. Славлячи Бога, він, окрилений, повертався у свою місцевість: «Так, я тепер щасливий, я тепер багатий, я тепер буду мати свій дім і сім’ю». У подальшому житті їхні дороги з Ісусом не перетиналися. Та слава Господня скрізь супроводжувала його. Із того часу багато чого змінилося в житті цього чоловіка — зустріч із Христом ні для кого не проходить безслідно. Очистившись тілесно, він очистився і зсередини. Переживши страшну хворобу, яка мучила його довгі роки, примушувала тинятися навколо людських поселень і в холод, і в спеку, зазнавши на собі всю гіркоту відлучення від людей і їхнє презирство, злобу, відразу, переживши чудесне зцілення, — його серце змінилося. Тепер не було заздрощів до людей — ні до їхнього багатства, ні до сімей чи домівок. Усе це тепер було й в нього. Не було й нарікання на тяжку долю, яка так чудово змінилася. Він пізнав на собі Божу любов і став її живим свідченням.
