Не в хатині навіть, у вертепі, Де стоїть овечок череда, З Йосипом – із мужем Богом даним – Мати зупинилась молода. Час прийшов Дитя уже родити, А в заїзді місця не знайшлось, Нічим буде й Немовля сповити, – Так у цьому світі повелось. Настелив Марії він соломи, Це ж не хата, а старенький хлів. Задрімали тихо від утоми, Бо були в дорозі кілька днів. Так, у Віфлеєм прийшла Марія – Слово Боже сповнитися має: Щоб збулася віковічна мрія – Бог Предвічний Сина посилає. Тепер втомливі дуже дороги!.. А спочинок – річки тихий плин… Серед ночі почались пологи – І у Діви народився Син! Втіха серце наповняє мами, До грудей синочка пригорта. Радість не озвучити словами, Радість із небес така свята! Синє небо – наче на морози, Зорі аж сіяли в вишині. У Марії радіснії сльози, А довкола всі чомусь сумні. Ясна в небі світиться зірниця, Хори линуть ангельські з небес – Ніч оця Самим Творцем святиться, – Сталось, люди, чудо із чудес. Спас в убогих яслах народився, У людському тілі Бог прийшов, Щоб душею кожен оновився І спасіння в Нім своє знайшов. Тож чи в серці Спас твоїм родився, Чи там ясла Він собі знайшов? Бог у людськім тілі появився, Ти ж повз Нього байдуже пройшов? Промине все, мов коротка хвиля, Відлетить усе у небуття, Тіло забере сира могила… Чи подбав про вічне майбуття?
