Народилось життя. Заясніли рожеві світанки Ніжних весен земного людського буття. Народилось життя. І шукає надійних пристанків В тихім спалаху днів, що у вічність летять. І життєвий мотив зазвучав, всім до болю знайомий – Перший крик немовляти спинив суєту. Посміхнулася мати й свою непомірну утому Перелляла у вдячність Ісусу Христу. Народилось життя, щоб любити, терпіти, страждати, Хрест нести, а чи, гордо вдягнувши вінця, Вмити руки й зухвало обтерти в заплямлені шати Кров’ю тих, хто за правду стояв до кінця. Народилось життя – і схилились в смиренні коліна... І звичайні слова сколихнули світи: – Боже мій, – молить мати, – дітей від гріха та гордині, І від злоби людей збережи, захисти. Як же страшно частинку себе в руки грізного ката Їй віддати на плаху чи на розп’яття. Та ще гірше в лякливо-зрадливій усмішці Пілата Упізнати життя. Богом дане життя.
