Днi холоднi, похмурi, зажуренi. Хмари стерли небес синизну. В верховiттях пожовклих, ажурних Вiтер пiсню заводить сумну. Блякне золото. День сутенiє. Дощ процокав по сiрiй землi. Все навколо сивiє, марнiє, Вiдчуваючи подих зими. I в життi бачим ту ж ми картину: Лiто, осiнь, зиму i весну. Ми помрем, як i осiнь. Та дивно – Помремо, щоб воскреснуть вiд сну!
