Ми, люди, всі приходимо в цей світ І, як би не було, лишаємо свій слід, Земним шляхом блукаючи, проходимо дороги, В яких переплелись і радощі, й тривоги. Щасливі зустрічі та іскорки прощання, Усмішки радісні та болісні зітхання, Криві стежинки та прямі дороги, Тягар на спині тисне нам на ноги. І сонця поміж хмар не варто й сподіватись, Коли ти падаєш і важко вже піднятись. Туман навколо або вітер завиває, А гріх на серце каменем лягає. Бо так підступно цей сучасний світ Сховав від людства Божий Заповіт. Красою ваблять безліч всіх доріг. Одна ж туди – де Батьківський Поріг, У Дім Отця, де прощені в Ісусі Брати та сестри у Святому Дусі. З Єдиним Богом любляча Родина. Лиш бiля ніг Христа отримає людина І справжнє щастя, й втрачену любов – Ніхто без Бога щастя не знайшов. А через гріх душа болить, зітхає І з нетерпінням, пристрасно чекає, Коли впаде із пліч важка провина, Під тягарем якої згорбилась людина. Як скинути тягар, що душу пригнітив, Як слід знайти, що в темряві згубив? Та час все плине – і йому байдуже, Що з нами й де ми, любий друже! А день до ночі хилиться поспішно… Лиш в Домі Батьківськім з Христом затишно.
