Не весняні літа мої – По осені іду буденно. В душі затихли солов’ї, Увесь у праці я щоденно. Часом гріховна суєта Сповити душу все ж бажає!.. Це та безбожна пустота, Що спину вигадкам не має. Та я молитвою в ту мить Її від себе відганяю. Не раз так серце защемить… У Бога захисту шукаю. Відтак молитва лине в небо – Зникає з серця чорна смута. Душі свята утіха треба, Молитва, Господом почута.
