То хмари над головою, то знову прогляне синь: Гостомель, Макарів, Ворзель, Охтирка, Ізюм, Ірпінь… Молитва крізь звук сирени, крізь вибухи угорі: Олешки, Чугуїв, Малин, Шевченкове, Бровари... В підвалах, метро, квартирах – прискорений пульс сердець: Бахмач, Волноваха, Харків, Варварівка, Кролевець... Чоло заливає потом, обличчя проймає жар: Генічеськ, Нова Каховка, Чаплинка, Енергодар... Де діти кричать від жаху, де кров’ю спливає час: Скадовськ, Маріуполь, Щастя, Михайлівка, Лисичанськ... Розстріляні мирні люди – неначе жахливий сон: Дніпро, Миколаїв, Київ, Житомир, Токмак, Херсон... Пожежа іде за обрій, до неба – смолистий стовп: Полтава, Чернігів, Суми, Калинівка, Конотоп... Вкусивши вуста до крові від рідних до болю слів: Бердянськ, Мелітополь, Буча, Семенівка, Васильків... Пильнуй, Боже, кожну душу, надією осіни: Великий Бурлук, Іванків, Рубіжне, Нові Млини... 24-те Страху немає, Ми – на своїй землі. З мертвого краю Тягнуться кораблі. Руки вмиває Миршавий чоловік. Часу немає – Зараз або повік! Танк догорає, Тліє зчорніла плоть. Люті немає, Їхній суддя – Господь. Хиби немає В оптиці ЗРК: Над небокраєм – Клаптики літака. Світло згасає, Спалахи у пітьмі. Друзів немає – Тільки вони і ми. В груди влучає Виточене жало. Болю немає, Тільки м’яке тепло... Руку стискаю: – Брате, я весь в крові! – Смерті немає, В Бога усі живі!
