«Тук-тук-тук…» — чуєш стук? Це моє, матусю, б’ється серце, Я ще зовсім крихітний малюк І життя моє помалу тчеться. Час іде, а я, матусенько, росту, Маю я вже рученята, ніжки, Є на них відросточки малі — Це вже пальчики оформилися трішки. Мила мамочко, я так тебе люблю! Ніжний голос твій найкращий в світі, Чую я тебе і аж тремчу… Будемо ми разом гарно жити! Мамочко, вже дещо вмію я: Пальчик можу в рот собі покласти… О матусю, дуже мрію я Світ навколишній побачити прекрасний. Ти мене загорнеш в пелюшки, Вдягнеш шапочку маленьку з мережками, Заспіваєш: «Люлі-люленьки…» Я крізь сон поцмокаю губами. У мені впізнаєш ти себе, Трохи схожим буду я на тебе, Міцно-міцно ти люби мене… Шануватися обом щодня нам треба. Я любитиму всі іграшки, які Ти мені даватимеш у руки, Будуть байкові ведмедики м’які, Кубики й кумедні різні штуки. Мамо, обіцяюся тобі Бути малюком завжди слухняним… Мила матінко жахає мене щось, Відчуття жахливе і негарне. Ой, матусю, боляче мені! Гострим і холодним хтось торкнувся! Мамо! Мамо! Мамо! Захисти! Як же боляче мені, моя матусю! Ручки й ніжки з силою хтось рве. Я такий беззахисний, маленький… О, благаю, захисти мене! О, не дай загинути, рідненька! Як же іграшки і ліжко в мережках? Як же дотик рук твоїх ласкавих? О, невже ніколи цього я Не побачу, не торкнуся, не пізнаю? Розтинають тільце на шматки, Кров моя із твого тіла ллється… «Тук-тук-тук» — матусю, чуєш стук? Це востаннє серце моє б’ється. Чи згадаєш ти мене тоді, Коли десь дитячий крик почуєш? Чи сховаєш жах цей у собі І, як сон страшний, про все забудеш? Тепло, затишно мені було в тобі, А тепер — шматки мене в відерці, Холодно і темно, я в крові, Зупинилося назавжди моє серце. Я тобі прощаю з небуття, Все по-іншому могло у нас відбутись. Нерозумна ти була і молода, Але те, що сталось, не вернути…
