Ці натруджені руки, чи знають вони відпочинок? Ці натруджені руки, що пахнуть і м’ятою, і чебрецем?.. В’ється тихо по них синювато-зелений барвінок І вкриває собою напружене їхнє лице. На полях і на луках опалені сонячним вітром, А долоні пошерхлі – зрідні посірілій осінній землі. Та крізь сіру імлу променіють вони дивним світлом Золотистого сонця в прозорій світанковій млі. Ці натруджені руки… Які ж вони милі та ніжні!.. Тут початок бере невимовного щастя, любові ріка… Я до них пригортаюсь, цілую натхненно і слізно, І співаю їм славу – святим материнським рукам.
