Марсіанські пейзажі

О земле з переораним чолом... Василь Симоненко Наче душу замурзав у сажі. Біль у серце – по рукоять, Як уздрів марсіанські пейзажі I дикунську безжалісну рать. Йде печерна жорстока навала. За сосною кожною – тать. Після себе лишає зухвало Із дерев замордованих гать. Як сумлінню дивитись у вічі? Бо ж за пригоршню бурштину У сучаснім середньовіччі Заганяємо душу в труну. Марсіанські поліські пейзажі... Очі кратерів – у сльозах. Наші діти онукам розкажуть, Як зникала поліська краса. На бездумну і варварську жертву Каїн ставить страшну печать. Вже зіниці у кратерів – мертві... Тихо сосни смолою сльозять. Чи впізнаю тебе, рідний краю, Як прийду із туманів чекань? Бо ж Полісся моє розпинають... Я ще реквієму не співаю, Ще надії не згасла грань.