Дивлюся ув очі весняні, На кіс сивину мармурову. Ти шепотом вуст на світанні Небо схиляєш додолу. Шукаю в туманах дитинства Твій образ так юно щасливий. І першу сльозу материнства, Що впала на тіло дитини. Біжу за далеким відлунням Твого ще безжурного сміху. Не можу догнати... Юність Стала туманом тихо... А там – за рікою часу – На яблуні цвіт ще досі, Що, впавши на долю нашу, Став снігом в твоїм волоссі. Там небо таке мрійливе І серце таке гаряче! Там ще нещастя зливи, Не впали на наше щастя. Ще Скульптора-Часу руки Твого не торкнулись обличчя. Ще майстер різцями муки Не вирізьбив болю в усмішці..
