Мiй пам’ятник не з бронзи, не з гранiту, Не стовп визнання вiн, не шедрий жест рiднi. Найвищий монумент на скелi Заповiту Поставить Сам Господь маленькому менi. Не слави я шукав. Вiддав Йому я славу! Бо на землi вона І тлiнна, i пуста. І ось Вiн нас веде в Свою святу Державу Поетiв, що уславили Христа. Я шанував завжди святе iм’я Господнє... Збирав до купи все, що не поглине мiль. Отож-бо Цар царiв пiдняв мене з безоднi до зоряних висот, до сущих розумiнь. Мiй пам’ятник – моя нетлiнна вiчнiсть. Безсмертя в понадзоряних свiтах. Це Сонце, найяскравiше, найвище, яке струмує з iменi Христа!
