Майнули в небуття день перший і день другий... Був ранок і був вечір... І пройшов... Де ж ділись кольори? Лиш невиразні смуги... І важко щось сказати про любов. А десь за обрієм барвисте розмаїття, Дзвіночки сміху простір веселять, І так палають всюди зорі-квіти, Що небом зоряним стає земля. Надіятись на час – не завжди вдячна справа. У русі обрій не наблизиться й на крок. І знов надійні лише спогади й уява, А інше все, звичайно, як дасть Бог.
